Блоги → Перегляд
Мітки ОленівкаКатиньЗеленськийВолодимир ЗеленськийАзовАзовстальМаріупольДонбасблокадаДНРЛНРАТОПетро ПорошенкоПорошенкопорохоботиЗСУЕнвер ЦкітішвіліЦкітішвіліросійсько-українська війнавійнаЧервоний ХрестАдольф ГітлерГітлерВермахтСталінградПаулюсСвятослав ПаламарПаламарДенис ПрокопенкоПрокопенкоСергій ВолинськийВолинськийМаріупольська катастрофагеноцидНаціональний КорпусАндрій БілецькийБілецькийМикола СціборськийСціборськийдемократіянаціоналізмнацизмнеонацизмрасизмНаціократіянаціократіяЗахідСШАРосіяМоскваКремльРФреволюціяНацкорпуснацкорпусДмитро ДонцовДонцовЯрослав СтецькоСтецькосвинарчукиСБУБанковаАндреас УмландУмландПатріот УкраїниСНАВ'ячеслав ЛіхачовЛіхачовДемократіяРасизмНацизмНаціоналізмПатріотизмпатріотизмППОазовцітрибуналВолодимир ПутінПутінПутинВіктор МедведчукМедведчукгібридна війнаєдині новиниєдиний ефірТуреччинаРеджеп Таїп ЕрдоганЕрдоганполонКиївУкраїна

«Оленівка – українська Катинь» та «Чому Зеленському був вигідний полон бійців Азову в який їх сам і здав»

Четвер, 19:06, 22.09.22

Рейтинг
2 0
Переглядів
404

0
0
У цій статті згадуються

 

«Оленівка – українська Катинь»

та

«Чому Зеленському був вигідний полон бійців Азову в який їх сам і здав»

Оленівка нині одне із найвідоміших сіл в Україні, хоч і знаходиться під окупацією ДНР. Ще до 2014 року це було звичайне селище міського типу (смт) на Донбасі. На початку гібридної війни дане село намагалися захопити терористи ДНР. Військовим шляхом їм це не вдалося. Проте згідно ганебних мінських домовленостей, які підписав Петро Порошенко, Оленівка опинилася під владою ДНР. З початком повномасштабного вторгнення неподалік Оленівки у селищі Молодіжному на базі колишньої Волноваської виправної колонії № 120, збройними силами РФ відкрили фільтраційну в’язницю. У травні 2022 року, після захоплення «Азовсталі» російськими окупантами 211 полонених українських військовослужбовців були відправлені до колонії в Оленівці. Генеральний штаб Міністерства Оборони України тоді заявив, що звідти українських військових повернуть додому через «процедуру обміну», але російські окупанти оголосили про підготовку трибуналу над полоненими. В колонії утримували правоохоронців, проукраїнських активістів, «неблагонадійних» до винесення вироку або проходження фільтрації, волонтерів, які евакуювали маріупольців. Також сюди звозили з Маріуполя полонених українських військовослужбовців. У ніч на 29 липня 2022 року, близько другої години ночі, російські окупанти здійснили терористичний акт на території виправної колонії № 120 в окупованому селищі Оленівка. Унаслідок вибуху зруйновано приміщення, де знаходились полонені українці, серед яких загинуло 53 особи та понад 130 отримали поранення. Вибухи відбулись на території промзони в новозбудованому приміщенні, яке мало бути спеціально обладнано для утримання полонених, виведених з «Азовсталі». Напередодні, за два дні до того, як до неї перевели частину утримуваних українських захисників, було завершено обладнання будівлі для полонених. У цій колонії загарбники організували катівню, де протиправно утримували цивільних осіб та військовополонених Збройних сил України.

В основному головними вязнями Оленівки називали бійців полку «Азов», які туди потрапили з Азовсталі ще у травні. Щоб зрозуміти чому українська влада насправді наживалася на цьому полоні і яка винна в ньому, слід згадати події весни, а саме бої за Маріуполь та Азовсталь. Спочатку потрібно згадати один момент, який породив героїчну Азовсталь та дав їй вистояти, аж два місяці без будь-якої підтримки української влади, яка не постачала на блокадний завод ні боєприпасів, ні продуктів, ні медикаментів, і взагалі нічого. Так, ще після вторгнення росії на Донбас у 2014 році, генеральний директор «Азовсталі» (Цкітішвілі Енвер Омарович) прийняв рішення відновити усі бомбосховища на території комбінату, забезпечити їх сухпайками, водою та рештою необхідного для тривалої оборони. Після 24 лютого 2022 року було ухвалене рішення відкрити прохідні комбінату, щоб забезпечити вільний доступ цивільних у бомбосховища. Саме завдяки цьому далекоглядному кроку Азовсталь вистояла два місяці в блокаді і могла би більше. Друга фатальна помилка української влади та військового головнокомандування – запізніла евакуація підприємств, адміністрації, військових та жителів міста. Якщо згадати хронологію, то від 24 лютого до середини березня 2022 року, було майже три тижня для того аби встигнути евакуювати хоча б жителів з міста. Відверто, але влада зволікала з евакуацією і робила це в малих темпах. Ще 14 березня 2022 року близько 160 цивільних автомобілів змогли виїхати з Маріуполя через Бердянськ і Токмак на Запоріжжя. А на протязі 14-16 березня 2022 року, міжнародна організація «Червоний Хрест» покинула місто. Тобто до середини березня, можна було проводити евакуацію. Але я повторюся! Якби ж то був готовий план евакуації міста до 24 лютого 2022 року.

Чому директор «Азовсталі» ще в 2014 році прийняв рішення відновити усі бомбосховища на території комбінату, забезпечити їх сухпайками, водою та рештою необхідного для тривалої оборони? А після 24 лютого 2022 року відкрили ці прохідні комбінату, які були забезпечені продовольством, щоб забезпечити вільний доступ цивільним у бомбосховища. Чому якийсь директор додумався до цього, а кучка олігофренів – ні!? Чому ніхто в Україні зараз не згадує про цей далекоглядний крок директора Азовсталі? Бо саме він і виявляється головним творцем оборони Азовсталі. Якби не він і його підготовка до оборони заводу, то Азовсталь впала набагато раніше. Так чому ж на цьому прикладі не можна було передбачити евакуацію Маріуполя, який був в 20 км від лінії фронту з ДНР? За вісім років війни на Донбасі з 2014-го по 2022 рік! Також слід згадати, що міжнародна політична спільнота добре знала про блокаду Маріуполя, і його потенційну окупацію. Тому, ще 16 березня 2022 року Червоний Хрест покинув місто, згідно наказу зверху. Так як околиці міста не мали оборонних споруд, і місто взагалі не було готове до тривалої блокади (як Ленінград в Другу Світову війну). Потрібно було в перші тижні евакуйовувати населення, а за ним військових. «Азов» та інші мали би покинути місто ще в березні. А не надіятися на «швидкий» прорив ЗСУ до Маріуполя, про який українська влада і її військове командування говорили. Але про який нині ніхто уже не говорить (всі акцентують увагу на харківському та херсонському напрямку).

Українська влада після остаточної блокади міста кацапськими військами, обіцяла оборонцям міста, що буде робити спроби прориву до міста, щоб зробити «коридор» та евакуювати жителів і військових. Але це все лишилося на словах. Влада згодом забула про своїх оборонців Азовсталі та Маріуполя, і взагалі перестала виходи на зв’язок з ними, не говорячи про якусь гуманітарну підтримку. Гітлер, коли його 6-та армія Паулюса потрапила в оточення у Сталінграді, не забув про неї, і літаками регулярно туди постачав гуманітарні посилки та зброю. Українська влада цього не робила. Оборонці Азовсталі покладалися суто на запаси самого заводу. Але українська влада допустила ідентичну помилку, як і Гітлер. Фюрер дав помилковий наказ Паулюсу стояти до кінця в Сталінграді та чекати підкріплення (щось це нагадує ситуацію з Маріуполем). Саме це зіграло злий жарт з 6-ю армією. Бо був втрачений дорогоцінний час, коли ще можна було власними силами вирватися з міста та прорватися до своїх, які ще були не так далеко від них. Ідентична історія з Маріуполем! В березні ще була прекрасна можливість вийти з потенційного оточення кацапами та прорватися до інших частин ЗСУ. Що тут скажеш!? Історія - ніколи – нікого – нічому - не вчить, бо її тупо ніхто не знає. А Маріуполь – це український Сталінград! Буде про що потім українській владі німцям розказувати.

А після того, як командири Азову (Святослав Паламар та Денис Прокопенко) відкрито в інтернеті почали засуджувати дії своєї влади, і що вона їх покинула та забула – Київ згадав про них. Почав давати їм нагороди, в надії, що заткнуть свій рот, чи то застреляться. А в кінці дав наказ – здатися. Під виглядом намагання зберегти життя особовому складу оборонців міста. Маріупольська катастрофа – бо по-іншому ніяк її не назвеш, згадуючи блокаду, голод, мародерство, геноцид, насильне вивезення мирного населення та наказ військового керівництва про так звану капітуляцію оборонців – залишиться на совісті української влади. Але про що я пишу!? Її взагалі в неї нема. А тепер потрібно дати відповідь на питання, а саме  – чому Зеленський здав Маріуполь та Азов? Даючи відповідь на це питання, я напишу, що це чиста політика. Так як Азов мав багато націоналістів в своїх рядах і навіть цілу партію під назвою Національний Корпус, очільником якої був перший командир полку Андрій Білецький. Національний Корпус закидав ідеї Миколи Сціборського, одного із творців українського націоналізму, а саме ідеї націократії. Націократія – це першочергова влада корінної нації на своїй землі. Плюс до того Національний Корпус виступав за расове питання, а саме чистоти Білої раси. Саме через це Азов та його партію звинувачували в неонацизмі - кацапи, українська влада та Захід. Особливо американці були занепокоєнні в неонацизмі Азову та порівнювали його з штурмовими загонами Гітлера. Азов американська влада звинувачувала в тому, що він мав зв’язок з неонацистськими організаціями США та вербував американців-неонацистів в свої ряди. І що Азов типу «приєднався» до організації якоїсь там «світової революції білих расистів». А в Україні, Азов нібито «готував» революцію та мав повалити чинну владу (така була версія у західних політичних експертів). Тому для того готував «дружинників» в рядах «Національного Корпусу».

Перший командир в історії полку Андрій Білецький на основі націоналістичної організації «Патріот» створив славнозвісний «Національний Корпус». Національний корпус (також вживають термін «Нацкорпус») — українська націоналістична політична партія, створена шляхом об'єднання громадського руху «Чесні справи» і Громадської організації «Патріот України» 14 жовтня 2016 року. Основою партії стали активісти ГО Цивільний Корпус «Азов», колишні військовослужбовці полку «Азов», громадські активісти та члени українських ультрас-угруповань. Керівником партії був той же Андрій Білецький. Установчий з'їзд партії відбувся 14 жовтня 2016 року в Києві, на якому вже зареєстрована у Міністерстві юстиції політична партія «Патріот України» була перейменована на «Національний корпус». Ідеологія Національного корпусу ґрунтується на праці Миколи Сціборського під назвою «Націократія», а також на ідеях Дмитра Донцова, Ярослава Стецька та Юрія Липи. Основними ідеями «націократії» є надкласовість та антипартійність (вважають, що усі суспільні верстви населення мусять об'єднуватися навколо спільної ідеї і праці заради майбутнього, а не конфліктувати на підґрунті статусу чи класу), особиста відповідальність керівників всіх рівнів, якісна суспільна ієрархія та децентралізація і самоврядність населення на місцях. Також Націократія – це вище згадане право корінної нації керувати на своїй землі.

В 2019 році дослідницька мережа «Bellingcat» оприлюднила результати своїх розслідувань, які вказують на регулярні контакти представників «Національного корпусу» та «Азову» з американськими ультраправими, серед яких представники неонацистської «Atomwaffen Division» і колишні військові США, для участі американців у конфлікті в Донбасі та для отримання практичного бойового досвіду. У звукових файлах, які має в розпорядженні дослідницька мережа, міжнародний секретар «Національного корпусу», відповідальний за стратегію «Азову», узагальнив мету співпраці з американцями як «світову консервативну революцію», спрямовану на «захист білої раси». У березні 2019-го після журналістського розслідування «Bihus.info» про розкрадання в «Укроборонпромі» Гладковським та іншими, Нацкорпус із Національними дружинами почали акцію «Свинарчуків за ґрати» (за колишнім прізвищем Гладковського). За словами речника нацкорпусу Алфьорова - «Свинарчуки — це не конкретна особистість, а загальна назва подібних чиновників».

11 березня 2019 року Андрій Білецький заявив, що за наказом президента Петра Порошенка заступник голови СБУ Віктор Кононенко готує фізичне знищення лідерів «Національного Корпусу» та «національних дружин». 16 березня 2019 року Національний Корпус провів так званий «День Гніву» проти режиму Порошенка на Майдані Незалежності, який згодом перейшов на Банкову, де активісти Національного Корпусу кидали в поліцейських іграшковими свинями. Кількість учасників акції сягнула 10 тис. осіб. Проте Національний Корпус не лише Порошенка звинувачував у розкраданні коштів виділених на обороноздатність України. Ідентична історія повторилася з політичним «наслідником» Порошенка – Зеленським. «Національний корпус» взяв участь в акціях протесту «Ні капітуляції!» в 2019 році. Куди теж з’явився головний розкрадач коштів виділених на оборону України – Петро Порошенко. Але він з Національним Корпусом не йшов, він мав власну ходу, із числа його прихильників – «порохоботів». Наприкінці 2019 року Національний Корпус разом із аграріями почав протестувати проти відкриття ринку землі та земельної реформи.

З перших місяців існування полку «Азов», деякі ЗМІ (особливо російські) та дослідники звинувачували його у зв'язку з неонацистською ідеологією. Зокрема, вони вказували на використання «Азовом» неонацистського окультного символу «чорне сонце». Дослідники сучасних ультраправих рухів в Україні, а саме Андреас Умланд, В'ячеслав Ліхачов та Антон Шеховцов стверджували, що організації Соціал-Національна Асамблея та «Патріот України», на основі яких у 2014 році значною мірою формувався «Азов», були неонацистськими. На думку Умланда «Азов» є «одним із найпроблематичніших та найнезвичніших із нових збройних частин України», «керівництво полку до його створення найдемонстративніше та безапеляційно заявляло про власний біологічний расизм». Зокрема, Андрій Білецький заявляв, що «лікування нашого Національного організму необхідно починати з Расового очищення Nації», а Олег Однороженко казав, що «людиною розумною (Homo sapiens), в біологічному розумінні, вважаємо лише Білу Європейську Людину». За твердженням Умланда, члени СНА до Майдану неодноразово нападали на людей із «неслов'янською» зовнішністю. При цьому, Андрій Білецький у 2014 році заявляв, що «Ми від себе не відходили. Все, що є за душею в „Азову“, — виходить із його правої ідеології, спадку „Патріота України“.

Уже в 2022 році, той же Андреас Умланд додав, що початково батальйон справді мав ультраправе походження, але ставши регулярним бойовим підрозділом, він став «деідеологізованим». До Азову новобранці приєднуються не через ідеологію, а тому, що «він має репутацію особливо потужної бойової одиниці». В'ячеслав Ліхачов у 2014 році стверджував, що люди з неонацистськими поглядами складають меншість у батальйоні, і йому навіть відомі випадки, коли воювати в «Азов» ішли люди з «лівацькими, антифашистськими поглядами». Водночас, у 2018 році він заявив, що за його інформацією в «Азові» відбувається системна ідеологічна індоктринація бійців, і були випадки, коли вісімнадцятирічні аполітичні хлопці за півроку ставали свідомими неонацистами. В самому полку «Азов» зазвичай заперечують зв'язки з неонацизмом. Водночас, у 2015 році в інтерв'ю «USA Today» представник полку Андрій Дяченко заявив, що «лише 10-20 %» вояків полку є неонацистами.

В будь-якому випадку американська влада визнала Азов – неонацистами та потенційними революціонерами в Україні. Хоча я особисто нічого поганого не бачу в тому, якщо ти хочеш і прагнеш, щоб твоя раса збереглася і продовжувала існування. Демократична пропаганда до кольорового змішування всіх рас на планеті – це злочин! Це спроба позбавити біологічного права на існування кожну расу. За це демократи теж мають відповісти. Тому я підтримую Азов у його правих політичних поглядах. Проте українська влада теж бачила і бачить в Азові явну загрозу для себе. Це ще з часів правління Порошенка, якого самого і його команду Національний Корпус звинувачував у розкраданні коштів виділених на обороноздатність України. Їх Національний Корпус охрестив – «свинарчуками». Але тут нічому дивуватися, враховуючи як при Порошенку у військоматах «торгували» посвідченнями учасників АТО. Режим бариги своїми нахабними розкраданнями (особливо мільярдних траншів Заходу) призвів до підриву військового потенціалу України. І українці відчули ці наслідки правління Порошенка, коли 24 лютого 2022 року кацапи почали бомбити ракетами їхні міста. Коли стало ясно, що Україна не має ніякого ППО, яке мало би встановлюватися ще з 2014 року. Режим Зеленського у свою чергу теж підпав під критику Азову, через спроби мирних переговорів з путіним, що переросло осінню 2019-го в марш «Ні капітуляції!». І також слід згадати за різкий виступ азовців проти ринку продажу землі іноземцям в Україні, який активно пропагував Зеленський.

Кому цікаво, детально щодо Азовсталі є моя стаття - «Азовсталь: героїзм та зрада» - https://politiko.ua/blogpost160886

P.S.

Враховуючи все вище викладане, полон азовців вигідний був першочергово українській владі. Так як Азов ніс загрозу в революційному питанні. А Захід особливо не засмутився потраплянням в полон так званих українських «неонацистів», яких вони ще звинувачували ледь не у «світовій расовій революції Білих». Ще й до того, якби Захід та Україна домоглися «коридору» з міста, то згодом захисники заводу могли їх звинувачувати в бездіяльності та здачі Маріуполя. Що й робили командири Азову у відео-зверненнях в квітні-травні 2022 року. Кремлю вигідно, щоб азовці повернувшись з полону, критикували українську владу. Проте в будь-якому випадку та ж українська влада обманула своїх воїнів в Маріуполі, вона змусила їх своїм наказом припинити опір та здатися, обіцяючи потенційний обмін військовополоненими. Азовцям хотіли влаштувати так званий «трибунал» та «денацифікацію» на території ДНР. А враховуючи провал Путіна в Україні, він частково відігрався на полонених українцях влаштувавши їм обстріл в Оленівці. Хотілося би вірити, що трибунал буде і в Україні, для тих, хто кинув на призволяще та здав оборонців Маріуполя! І жертви Оленівки на їхній совісті, якої в них нажаль нема. Проте відповідальність ніхто не відміняв.

Тому з Оленівки нині роблять українську «Катинь». Але якщо згадати про причинно-наслідковий звязок, то цього могло б і не бути. Останній момент коли можна було все змінити, це був кінець лютого і перша половина березня. Тоді ще можна було проводити евакуацію цивільних та військових. Але українська влада не віддала наказу про масовий відхід з міста. Проте згодом оточеним у Маріуполі, обіцяли, що «ось-ось» підійде ЗСУ та звільнить їх. Як колись Гітлер обіцяв, що війська Вермахту прорвуться до блокадного Сталінграду, де була 6-та армія Паулюса. Проте як і тоді у випадку з німцями в 1943-му, весною 2022-го ніхто не прийшов до Маріуполя на підмогу українським оборонцям міста. І дивує, що як за вісім років гібридної війни та враховуючи 20-ти км відстань міста від лінії фронту з ДНР – ніхто з влади не розробив план евакуації міста, яке було одним із найбільш промислових в Україні. Проте директору Азовсталі вистачило мізків відкрити бомбосховища та зробити склад сухпайків і прісної води. Що в результаті дало можливість оборонцям вистояти, аж два місяці в блокаді. Ще й до того Київ ніяк не намагався допомогти складному становищу оборонців. Тобто навіть ніякого продовольства ніхто не постачав, а лише на весь світ кричали, що кацапи блокують «коридор».

Про оборонців забули, і ніхто з ними не виходив на контакт, зробивши з них наперед жертв і мучеників. Особливо це робили в «єдиному ефірі» (або «єдині новини»). І лише після того, як рявкнули командири Азову, що їх кинули на призволяще, Зеленський почав давати їм ордени, напевно в надії, що рот закриють або застреляться. А в травні влада віддала наказ оборонцям здатися під виглядом «збереження життів особовому складу». Так, ненависні владі націоналісти та патріоти Азова потрапили в полон. В яких бачили політичну та революційну загрозу в Україні. Яких весь час звинувачували в неонацизмі і расизмі. Як українські політики так і західні. В Києві та на Заході добре знали, що над полоненими буде показове «судилище». Що над ними влаштують так званий «трибунал» для фашистів і бандеровців. Що їх катуватимуть. Але й добре! – так би сказали в Києві і на Заході. Одним вистрілом завалили би двох зайців – позбулися би азовців, які би взагалі не вернулися звідти, ще й з них на весь світ зробили би мучеників, щоб на їхньому прикладі показати всі злочини путінського режиму. Але не сталося, як гадалося. Все таки довелося їх обмінювати на Медведчука, щоб зменшити критику українців. А Оленівка все одно стане символом військових злочинів Путіна, варварства кацапів, антилюдяності, а насправді цього могло би і не бути, азовців могли ще в березні евакуювати, але цього не зробили. Чому? Бо вони були ворогами для влади. Як і для режиму Порошенка, так і для Зеленського.

А зараз щоб реабілітувати себе хоч якось за Маріуполь і Оленівку в обличчях українців, влада здійснила обмін азовців на кума ПутінаВіктора Медведчука. Повернули славнозвісних командирів захисників Маріуполя – Дениса Прокопенка, Святослава Паламара, Сергія Волинського. Але не все так просто в цій історії. Повернули! Але не в Україну. А в Туреччину. Президент України Володимир Зеленський заявив, що командири захисників Маріуполя та Азовсталі залишатимуться в Туреччині до кінця війни. Такими були умови обміну. У Туреччині вони перебуватимуть в комфортних умовах (як зазначають українські мас-медіа) під особистим протекторатом турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана. Також вони матимуть можливість проводити особисті зустрічі. В даному випадку слід звернути увагу на – «перебуватимуть в Туреччині до кінця війни». Тобто в будь-якому випадку поки війна в Україні, командири Азову та захисників Маріуполя не вернуться додому. А це означає, що вони не зможуть в Україні дискредитувати владу Зеленського за здачу Маріуполя, нереалізовану евакуацію, і за те що їх там покинули не надаючи ніякої продовольчої і військової допомоги, та ще й в кінці віддавши наказ здатися в полон. В першу чергу злочин влади полягає в тому, що вони зволікали з евакуацією мирного населення, і що головнокомандування не дало наказ військовим покинути місто. Що й призвело до блокади. Та й сам Азов після Азовсталі, у Києві розпочав по суті формування нового складу полку і його нових командирів. А перебування Прокопенка та Паламара в Туреччині убезпечить Зеленського від гострої критики та звинувачень. Будучи там, вони першочергово стали його бранцями, і там їм він зможе заткнути роти.

І тут можна припустити, що з кацапами була певна домовленість щодо самих командирів Азову та захисників Маріуполя (Прокопенко, Паламар, Волинський). А саме за умову – не повертати їх в Україну, а залишити на збереження Ердогану, чий політичний вектор коливається як маятник – то на Захід, то на Москву. Якщо ж вони кацапам несли значну загрозу, то їх би за чотири місяці полону (20 травня – 21 вересня 2022 року) стратили би, влаштувавши показовий «трибунал», над так званими «фашистами». А не здали би в Туреччину – Ердогану на збереження. Обстріляти Оленівку з азовцями кацапи наважалися, а стратити командирів захисників Маріуполя – ні. Це говорить про те, що насправді ці командири не несли ніякої загрози для Москви, а навпаки, повернувши їх назад в Україну, могли би легко від них домогтися дискредитації Зеленського та Залужного в очах простих українців за здачу Маріуполя та Азовсталі. Що звісно було би їм на руку. Звичайних бійців Азову обстрілами по Оленівці значно перебили та скалічили. І тому вони в принципі не можуть нести ніякої загрози для Кремля, як і для режиму Зеленського.

І в цій історії, Зеленський зміг вийти переможцем, бо головні сили Азову розбиті, сам полк нині по-новому формує рядовий і командирський склад, а Прокопенко та Паламар, які найбільше критикували Київ за ігнорування блокадних в Маріуполі, і яким згодом, ще й хотіли заткнути рот присвоєними орденами – в Туреччині. Хай не в полоні, але й не в Україні. Так, якби славнозвісних командирів відразу повернули в Україну, звісно вони би звинуватили Зеленського і Залужного в «Маріупольській катастрофі» (від автора, тобто від мене). Але чинна українська пропаганда вдається до радянської – часів Другої Світової війни, коли за критику дій влади на фронті звинувачували в пособництві ворогу. Так і нині в так званій «демократичній» Україні, де за риторику щодо здачі Маріуполя та Азовсталі, українські мас-медіа вдаються до звинувачення таких українців в допомозі режиму рашистів. Лише для вишеньки на тортику не вистачає кримінальної відповідальності за критику влади під час воєнного стану. Тому постає риторичне питання до режиму пана Зеленського – хіба ми зараз воюємо за те, щоб в нас у незалежній Україні - увязнювали чи залякували за свободу слова і думки, і за звичайну словесну критику влади, як в росії – проти окупаційного режиму якої ми боремося!?

Коментарі

mart mart 21:55
+1
дякую за детальне роз'яснення
vova stasyuk   15:53
+1

Думаю в статті про Азовсталь більш детальніше.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі